Піраканта яскравочервона

Латинська назва
Pyracantha coccinea M. Roem.
Російська назва
Пираканта яркокрасная (п. шарлаховая)
Рід
Піраканта Pyracantha Roem.
Родина
Розоцвіті Rosaceae Juss.
Походження

Південна Європа, Крим, Кавказ, Мала Азія.

Рід Піраканта – це всього близько 10 видів прямостоячих розлогих дерев. Назва з грецької мови – «колючий кущ з вогненно-червоними плодами». У XVII столітті він був інтродукованих в Центральну Європу, в XVIII столітті в Північну Америку. Вид включений до Червоної книги Азербайджанської Республіки, а також Республіки Адигея і Республіки Дагестан (суб'єкти Російської Федерації).

Опис

Піраканта яскравочервона – це вічнозелений вид; рослини мають форму куща до 2 (6) м висотою, широку крону – до 5 м в діаметрі, сформовану розгалуженими, колючими, довгими, червонувато-бурими гілками з сіруватим опушенням на стовбурі.

Квітка

Піраканта – це однодомна рослина. Квітки з білими або рожево-жовтими пелюстками, дрібні (8 мм в діаметрі), опушені, ароматні (нагадують запах горобини), з повстисто опушеною чашечкою близько 3 мм довжиною, трикутними чашолистиками, червоними пиляками. Квітки зібрані в густі, багатоквіткові щитки завширшки 2–4 см, здебільшого опушені.

Плід

Плід – ягода, кулястої форми, 5–6 мм в діаметрі, від яскраво-червоного, коралово-червоного кольору (звідси й назва) до жовтого (забарвлення обумовлена вмістом каротиноїдів), мають гіркий смак; не їстівні, але й не отруйні.

Листок

Листки з дрібними (0,5–2,5 см) безлистими і довгими колючками, продовгувато-еліптичні або ланцетні, рідко продовгувато-яйцеподібні, 2–5 см завдовжки, майже шкірясті, загострені, притуплені або тупі на вершині, біля основи заокруглені або широко-клиноподібні, цільнокраї чи злегка зубчасті по краю і хвилясті біля основи, зверху блискучі, знизу бліді, молоді знизу слабо опушені, а пізніше голі; черешки 2,5 мм довжиною опушені.

Основні дані фенологічного розвитку:

Цвітіння у травні-червні. Плодоношення у вересні-жовтні. Плоди зберігаються на кущі до весни.

Використання в озелененні, народній медицині та ін.:

Взимку плоди нерідко поїдаються птахами. Насіння злегка отруйне через вміст ціанистих глікозидів (інші частини рослини їх не містять). Розмножується насінням і вегетативно (напівздерев’янілими живцями, кореневими відводками).

Посухостійка, невибаглива до ґрунту, росте на важких і на сухих кам’янистих місцях, але на сухих ґрунтах росте повільно; підходить для вирощування в промислових районах. Доволі морозостійка, світлолюбна, але витримує напівтінь. Стійко переносить стрижку і добре тримає надану їй форму, тому часто використовується для створення живоплоту. Як декоративна рослина і вічнозелений чагарник підходить для різних композицій, пристінної культури, міксбордерів, груп і в одиночній посадці.