Піраканта яскравочервона

Латинська назва
Pyracantha coccinea Roem.
Російська назва
Пираканта яркокрасная (п. шарлаховая)
Рід
Піраканта Pyracantha Roem.
Родина
Розоцвіті Rosaceae Juss.
Походження

Південна Європа, Крим, Кавказ, Мала Азія.

Рід Піраканта – це всього близько 10 видів прямостоячих розлогих дерев. Назва з грецької мови – «колючий кущ з вогненно-червоними плодами». У XVII столітті він був інтродукованих в Центральну Європу, в XVIII столітті в Північну Америку. Вид включений до Червоної книги Азербайджанської Республіки, а також Республіки Адигея і Республіки Дагестан (суб'єкти Російської Федерації).

Опис

Піраканта яскравочервона – це вічнозелений вид; рослини мають форму куща до 2 (6) м висотою, широку крону – до 5 м в діаметрі, сформовану розгалуженими, колючими, довгими, червонувато-бурими гілками з сіруватим опушенням на стовбурі.

Квітка

Піраканта – це однодомна рослина. Квітки з білими або рожево-жовтими пелюстками, дрібні (8 мм в діаметрі), опушені, ароматні (нагадують запах горобини), з повстисто опушеною чашечкою близько 3 мм довжиною, трикутними чашолистиками, червоними пиляками. Квітки зібрані в густі, багатоквіткові щитки завширшки 2–4 см, здебільшого опушені.

Плід

Плід – ягода, кулястої форми, 5–6 мм в діаметрі, від яскраво-червоного, коралово-червоного кольору (звідси й назва) до жовтого (забарвлення обумовлена вмістом каротиноїдів), мають гіркий смак; не їстівні, але й не отруйні.

Листок

Листки з дрібними (0,5–2,5 см) безлистими і довгими колючками, продовгувато-еліптичні або ланцетні, рідко продовгувато-яйцеподібні, 2–5 см завдовжки, майже шкірясті, загострені, притуплені або тупі на вершині, біля основи заокруглені або широко-клиноподібні, цільнокраї чи злегка зубчасті по краю і хвилясті біля основи, зверху блискучі, знизу бліді, молоді знизу слабо опушені, а пізніше голі; черешки 2,5 мм довжиною опушені.

Основні дані фенологічного розвитку:

Цвітіння у травні-червні. Плодоношення у вересні-жовтні. Плоди зберігаються на кущі до весни.

Використання в озелененні, народній медицині та ін.:

Взимку плоди нерідко поїдаються птахами. Насіння злегка отруйне через вміст ціанистих глікозидів (інші частини рослини їх не містять). Розмножується насінням і вегетативно (напівздерев’янілими живцями, кореневими відводками).

Посухостійка, невибаглива до ґрунту, росте на важких і на сухих кам’янистих місцях, але на сухих ґрунтах росте повільно; підходить для вирощування в промислових районах. Доволі морозостійка, світлолюбна, але витримує напівтінь. Стійко переносить стрижку і добре тримає надану їй форму, тому часто використовується для створення живоплоту. Як декоративна рослина і вічнозелений чагарник підходить для різних композицій, пристінної культури, міксбордерів, груп і в одиночній посадці.